Казкова спадщина І.Франка в контексті перекладної літератури США (перекладознавчий аспект).

translation_articles_icon

ProZ.com Translation Article Knowledgebase

Articles about translation and interpreting
Article Categories
Search Articles


Advanced Search
About the Articles Knowledgebase
ProZ.com has created this section with the goals of:

Further enabling knowledge sharing among professionals
Providing resources for the education of clients and translators
Offering an additional channel for promotion of ProZ.com members (as authors)

We invite your participation and feedback concerning this new resource.

More info and discussion >

Article Options
Your Favorite Articles
Recommended Articles
  1. ProZ.com overview and action plan (#1 of 8): Sourcing (ie. jobs / directory)
  2. Réalité de la traduction automatique en 2014
  3. Getting the most out of ProZ.com: A guide for translators and interpreters
  4. Does Juliet's Rose, by Any Other Name, Smell as Sweet?
  5. The difference between editing and proofreading
No recommended articles found.

 »  Articles Overview  »  Art of Translation and Interpreting  »  Translation Theory  »  Казкова спадщина І.Франка в контексті перекладної літератури США (перекладознавчий аспект).

Казкова спадщина І.Франка в контексті перекладної літератури США (перекладознавчий аспект).

By Halyna Maksymiv | Published  02/19/2011 | Translation Theory | Recommendation:RateSecARateSecARateSecARateSecIRateSecI
Contact the author
Quicklink: http://hat.proz.com/doc/3200
Author:
Halyna Maksymiv
Ukraine
English to Ukrainian translator
Vin manm an: Oct 5, 2010
 
View all articles by Halyna Maksymiv

See this author's ProZ.com profile
Комунікацію у суспільстві можна розглядати як процес регулювання різних інтерпретацій та позицій. Сферою такого регулювання виступає літературна культура (термін Ю.Лотмана, 1970)[7], в рамках якої і відбувається підготовка до сприйняття перекладу твору, його попереднє читання. Переклад як текст іншої культури часто є позбавленим національності, віку і навіть автора, тому він потребує мову-посередника, якою і виявляється літературна культура. Літературна культура і критика (як найбільш вагомий представник літературної культури) виявляються, відтак, своєрідним кодом сприйняття перекладу, при цьому текст перекладу може стати в залежності від специфіки цього коду або декодуванням оригіналу, або його новим кодуванням. Значущість цих позатекстових процесів призводить до постійного переосмислення перекладу, перетворення перекладу у пере-переклад (термін Лєфевра, 1975) як суму текстових, контекстових та інтертекстових варіацій, що забезпечують комунікацію між автором і читачем (11:24-25).
В цьому контексті окрім автора і читача варто виділити і третього комуніканта – перекладача, за посередництвом якого, власне, і уможливлюється даний акт комунікації. Якщо розглядати літературну культуру загалом, а перекладний текст як її елемент зокрема, з погляду прагматики, то, можна виділити такі виміри існування тексту, як інтенція автора, тобто рішення створити текст у рамках даної культури; інтенція тексту, тобто сума жанрових та стилістичних особливостей тексту; а також третій вимір, де, власне, задіюється уже третій комунікант – перекладач – це інтенція перекладача.
При розгляді казкової спадщини І.Франка під кутом зору авторської інтенції, слід зауважити, що матеріалом для неї послужили казки та казкові мотиви багатьох літератур різних часів і народів. В одних випадках Франко “перелицьовував” уже сформовані набутки людського розуму, таким чином поширюючи їх згідно зі своєю культурною місією. В інших – творчо розгортав вичитаний матеріал: розвивав та активізував думки й ідеї у своєму соціокультурному хронотопі, надавав образам “локального” колориту та посилював їхнє емоційне звучання [8:46].
Сам І.Франко пише: “Писателі і поети не перестають черпати зі спільного скарбу традиції народної і не вириваються свідомо з рамок тої традиції. Твори їх, призначені для співу або для голосного читання, так само, як і усні, вважаються ще [на початках, коли тільки в народу виникає література писана] спільним добром усього народу і переходячи з рук в руки, з краю до краю, улягають численним переробкам, поправкам, скороченням і розширенням; ім’я первісного автора звичайно забувається, первісні рами, а не раз і весь характер і тенденція твору змінюються, приймають у себе масу нових елементів традиційних – і постають такі твори як “Іліада”, “Одісея”, “Магабгарата” і “Рамаяна”, “Nibelungenlied”, “Chanson de Roland”, “Reinecke Fuchs” – епопеї національні, безіменні [...], або такі збірники, як “Панчатантра”, “1001 ніч”, байки Езопа і т.ін. великі скарбниці народних традицій, зведені і перетоплені в одну більш або менш артистичну цілість збірною працею многих людей і многих поколінь. [...]”[5:62-63].
Так, поема-казка “Лис Микита” [15]є авторською переробкою за мотивами німецької казки “Reinecke Fuchs”, хоч автор сам не вказує цього джерела, а “Коли ще звірі говорили”[13] є збіркою на мотиви казок індійських (із “Панчатантри”), російських (із збірки А.Н.Афанасьєва), грецьких, перських німецьких (казки братів Грімм) і сербських. У передмові до збірки автор пише: “Я старався віддати якомога найліпше тон і спосіб вислову найкращих казок, записаних із уст нашого народу, бажаючи й отсі чужі зробити так само нашими […]Маючи на оці мету більше педагогічну, ніж чисто наукову, я не вагався декуди відступати від оригіналів, уводити нові мотиви в старий засновок […]” [13:75]. Мова казок автора багато забарвлена лексикою національного характеру, про що особливо яскраво свідчить велика кількість етнолексем. Саме в етнолексемах, що ними так щедро пересипані казки Франка, простежується етнокультурний шлях духовного розвитку етносу. Саме цей аспект життя слова яскраво постає у фольклорних текстах. Казки включають в себе багато замальовок з життя українського народу, картини побутових сцен [4:204], діалоги персонажів відкривають “культурний контекст комунікативних актів, українські традиції мовного етикету” [9:443]. Як один з найяскравіших проявів національної самобутності, мова українського фольклору зберігає і передає наступним поколінням особливості світосприймання народу, факти його історії, картини соціального та родинного побуту, найрізноманітніші гами людських почуттів та оцінок, втілених у відшліфовані словесно-виражальні форми, значною мірою символізовані [1:1]. Відтак бачимо, що інтенцією автора було збагатити український фольклор мотивами казок інших народів та донести ці казки до дітей з метою перш за все дидактичною, тим самим прилучаючи їх як до надбань світової літератури, так і до багатств фольклору рідного народу.
Що ж складає другий вимір існування тексту – інтенцію тексту? У кожному літературному творі розрізняємо: а) явища (елементи) змісту; б) явища чистої форми. До перших належать: мотив, ситуація, сюжет, фабула, персонажі, тематика, ідеологія. До других: ритмічні, фонічні і строфічні ознаки, стиль, композиція і т.д. Усі ці елементи -- як усередині кожної групи, так і між групами – можуть утворювати найрізноманітніші сполуки. Будь-яке стале взаємосполучення елементів змісту дає те, що зветься літературним жанром [6:188-189].
Інтенцію тексту визначають за двома критеріями – приналежності до жанрового стилю та визначенням жанрової домінанти. Жанровий стиль – це композиційно-мовленнєве виконання жанрового канону, виразна іпостась змістовності жанру як форми. Поняття жанрового стилю генетично пов’язане з усною народною творчістю, де жанр і стиль чітко взаємозумовлені. Жанровий стиль визначає вибір жанрової матриці, і тому зумовлює стильове очікування, яке реалізується у достатньо усталеному наборі мовних прийомів і характері їх системного зв’язку [3:204]. Жанрова домінанта – це визначальна жанрова характеристика твору, його жанрова концепція [2:199].
Жанрову інтенцію тексту важливо враховувати при перекладі, оскільки той самий жанр може нести різне смислове навантаження в системі жанрів різних літератур і, відповідно, зумовлювати різне стильове очікування. Так, невеликі відмінності прослідковуємо вже в жанровому визначенні казки. За Українською літературною енциклопедією, казка – це один з основних жанрів усної народно-оповідальної творчості. Казки близькі до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Відомі з найдавніших часів у всіх народів світу [12:Т.2:372]. Енциклопедія Британіка визначає казку як диво-оповідку (wonder tale), що включає чарівні елементи та пригоди, хоча не обов’язково про фей (fairy-tale дослівно – казка про фею). Тут також наголошується на відсутності чітких розмежувань між народною та літературною казкою, оскільки з давніх часів казки народні часто лягали в основу казок літературних (чи авторських), і навпаки, літературні казки, здобувши популярність, поширювалися в усній традиції [22:Vol.10:660]. Останнє є особливо важливим в контексті цього дослідження, оскільки казки І.Франка є авторською обробкою мандрівних мотивів, що в основу їх покладено фольклорні особливості народних казок. Енциклопедія Американа визначає термін казка як синонім до “традиційної казки”, що є популярною серед дітей [14:Vol.10:846]. Перекладачеві слід враховувати ці нюанси в залежності від цільового читача, хоча у випадку англомовного перекладу важко розраховувати на якогось конкретного, тобто географічно локалізованого цільового читача [10:150].
Щодо жанрової домінанти, то вона також акцентується по-різному. В українській жанровій системі координат головною жанровою особливістю казки визначають вигадку та розважальність. Сюжет казки завжди викінчений, динамічний, фізичні й духовні якості персонажів гіперболізовані. Ідея торжества добра над злом утверджується оптимістично: добро неминуче перемагає і все завершується щасливою кінцівкою [12:Т.2:372]. Британіка подає жанрову домінанту казки, у висвітленні психологів ХХ століття, а саме З.Фрейда, К. Юнга та Б. Бетлгайма, як прояв всесвітніх страхів та бажань. На думку Б. Бетлгайма відверто жорстокий характер деяких народних казок пояснюється їхньою дедуктивною функцією; вони сприяють природньому та необхідному переходу дитини у кожну наступну фазу розвитку та ініціації [22:Vol.10:660]. На відміну від української системи жанрів, Британська не визначає щасливий кінець одним з основних елементів, і навіть цілком виправдовує його протилежність. Американська жанросистема відсуває дидактичну функцію на друге місце, на першому тут – елемент розваги, що включає здійснення бажань та самоідентифікацію читача з головним герєм чи героїнею [14:Vol.10:846]. Тут перекладачеві варто враховувати специфіку жанросистеми цільової літератури, як і своєрідності цільової літературної культури.
Що ж класифікуємо як інтенцію перекладача? Перш за все перекладачеві слід відштовхуватися від двох інтенцій тексту-джерела – інтенції автора та інтенції самого тексту. Поза тим, перкладач завжди повинен усвідомлювати той факт, що “чистих” текстів в культурі практично не існує. Так, В.Тороп виділяє ін- та інтертекстовий переклад, що фокусує увагу на визначенні співвідношення свого-чужого в структурі та концепції тексту перекладу. Постає необхідність визначення маркованості-немаркованості, впізнаваності-невпізнаваності, конкретності-неконкретності чужих елементів (цитат, перифраз, алюзій і т.д.) в тексті [11:13-14]. В інтертекстовому перекладі важливим є розуміння авторської стратегії та виділення текстової домінанти. Поруч із структурою тексту слід вивчати структуру світу в тексті, співвідношення хронотопів авторського зображення дійсності, художньої концепції твору і персонажного хронотопу. Єдність тексту полягає в процесі взаємосплетіння внутрішньо- та позатекстових елементів, планів вираження та змісту [11:17-18]. За Лотманом, кожен художній текст є поліфонічним. Так, інтенцію перекладача складає переклад тексту на основі перекладацького аналізу, а не опис тексту оригіналу засобами цільової мови. Функцією перекладознавчого аналізу є виявлення домінанти, того рівня чи елемента, на якому передусім і досягається єдність тексту.
Як відомо, казки І.Франка є авторською інтерпретаціею мандрівних сюжетів та мотивів багатьох часів і народів. Слід наголосити саме на слові інтерпретацією, оскільки ці сюжети та мотиви переважно відділено від хронотопу зображення дійсності тексту оригіналу (скажімо, індійської казки), як і від персонажного хронотопу (так, у казці “Фарбований Лис” головним персонажем виступає, звісно, Лис, хоча в оригіналі, себто в індійській казці, це був шакал). Сюжети та мотиви інкорпоровано у тканину українських традицій та фольклору. Визначення межі свого-чужого в тексті, звичайно, залишається за перекладачем. Інтерпретація у фольклорі, скажімо, того ж героя може бути іншою.
В різних фольклорах за різними героями закріплені різні характеристики, при цьому часто мотивація вчинків персонажів-тварин є немотивованою. Вони поводяться так, як їм і належить поводитися за традицією, реакції у відповідних ситуаціях є цілком передбачуваними. Відтак, у східнослов’янських казках (російських, українських, білоруських) Лисиця завжди покладається на свої хитрощі, Вовка, навпаки, легко обдурити, Ведмідь є вайлуватим, Півень – хвалькуватим, Осел – впертим, Заєць – слабким і лякливим [20:1]. У кельтському фольклорі заєць взагалі не фігурує; натомість фігурує Кролик, виступаючи посланцем мудрості богів та передвісником майбутнього [18:1]. Якщо розглядати фольклор США, то тут також відомим персонажем є саме кролик, Братик Кролик із Афро-Американського циклу [19:7]. Персонажний хронотоп його, однак, є цілком відмінним від персонажного хронотопу Зайця у східнослов’янській казці, якщо, звичайно, брати Кролика персонажем-відповідником Зайця, до чого часто вдаються перекладачі казок, і що засвідчується в перекладах казок І.Франка [15;16;17;21]. Братик Кролик – сміливець та поборювач правди, що відвойовує свої права в Лиса, Вовка, ведмедя та інших звірів і символізує боротьбу проти рабства. Вирішення дилеми розмежування свого-чужого в тексті перекладу, як у вищенаведеному прикладі, збереження персонажа на рівні денотативного відповідника (Hare), чи заміну його на відповідник конотативно-символічного рівня у цільовому в рамках цільової літературної культури (Rabbit), звичайно ж, залишається за перекладачем.
Ці три виміри існування тексту, безперечно, слід враховувати при інтегруванні тексту перекладу у цільову літературну культуру, оскільки текст тут виступає одиницею комунікації двох культурно-мовних систем.
ЛІТЕРАТУРА:
1.Василько З.С. Символізація значення слова в українському фольклорному мовленні (на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях). – Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Київ, 2003. – 20с. 2.Жанрова домінанта / Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Вид-во “Золоті Литаври”, 2001. – С. 199. 3.Жанровий стиль / Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Вид-во “Золоті Литаври”, 2001. – С. 204. 4. Закревська Я.В. Мовні засоби відтворення національного колориту в казках І.Франка // Дослідження творчості Івана Франка. – Вип. 2. – К., 1959. – С. 202-217. 5.Із статті І.Франка “Тополя” Тараса Шевченка” // Бискало С.К., Борщевський С.М. Український фольклор: Критичні матеріали. – К.: Вища школа, 1978. – С. 62-63. 6.Качуровський І. Строфіка: Підручник. – К.: Либідь, 1994. – 272с. 7.Лотман Ю.К. Структура художественного текста. - М.: Искусство, 1970. - 364 с. 8.Пастух Т. Параметри художнього мислення Івана Франка: між емпіричною дійсністю і книжковою віртуальністю // Тези доповідей ХVI-ї щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження І.Франка (17-19 жовтня 2001 року). -- Львів, 2002. – С. 46-47. 9.Прихода Я. Про що і як звірі говорили у казках Івана Франка (деякі аспекти лінгвістичної прагматики) // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. – Львів: Світ, 1998. – С. 441-443. 10. Радчук В. переклад у контексті глобалізації лінгвосфери // Філологічні студії. -- №2. – Луцьк: Волин. Акад. Дім, Волин. держ. ун-т ім. Л.Українки, 2002. – С. 146-157. 11.Тороп С. Тотальный перевод. - Тарту: Изд-во Тартус. ун-та, 1995. - 220 с. 12. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т./ Редкол.: І.О. Дзеверін (відпов. ред.) та ін. - К.: Голов. ред. УРЕ ім. М.П. Бажана, 1988-1995. - Т. 1-3. 13.Франко І. Коли ще звірі говорили: Казки для дітей // Зібр. тв. у п’ятдесяти томах. – Київ: Наук. думка, 1979. – Т. 20. – С. 74-172. 14.The Encyclopaedia Americana: In 30 vols. - New York: Crolier Inc., 1989. - Vol. 10. - 862 pp. 15. Franko I. Fox Mykyta /Eng. Version by B. Melnyk [a bilingual edition]. − Toronto: The Basilian Press, 2001. −238pp. 16. Franko I. Fox Mykyta /Tr-ted by B.Melnyk. − Montreal: Tundra Books, 1978. − 152pp. 17.Franko I. When the Animals Could Talk: Fables. – Kiev: Dnipro Publishers, 1984. – 88pp. 18. http:// mailto:[email protected] / animal symbolism in celtic mythology 19. http://includepicture stylistic and socio-linguistic analysis of american folklore20.http://includepicture//members.aol.com/Mholl/Tales/HOZ_RULE.GIF”\*MERGEFORMATINET 21.Ivan Franko: Moses and other poems /Tr-ted from Ukr. By A.Hnidj. − N.-Y.: Vantage Press INC. − 149pp. 22.The New Encyclopaedia Britannica: Micropaedia: Ready Reference. Macropaedia: Knowledge in Depth / Robert P.Gwinn, Chairman; Board of Directors, P.B.Norton, President; R. McHenry, Ed. in Chief. – 15th Ed. – Chicago a.o.: Encyclopedia Britannica Inc., 1993. – Vol. 4. – 981pp.




Copyright © ProZ.com, 1999-2024. All rights reserved.
Comments on this article

Knowledgebase Contributions Related to this Article
  • No contributions found.
     
Want to contribute to the article knowledgebase? Join ProZ.com.


Articles are copyright © ProZ.com, 1999-2024, except where otherwise indicated. All rights reserved.
Content may not be republished without the consent of ProZ.com.