[...] «Ось, що я пропоную». Воно подалося вперед, наче моя подруга Ейпріл, коли бажає щось розтаємничити, хай її таємниці й безглузді. Або взагалі не таємниці.
«Якщо ти нікому не скажеш, що я тут, я зможу виправити твій зір».
«Брехня! Забирайся геть звідси!»
Воно заблимало очима. «Саме це я і намагаюся зробити».
«Я маю на увазі, тобі це не до снаги!»
«Чому?»
«Ну, ніхто не зміг виправити мій зір, хіба що за допомогою окулярів».
«Я дещо вмію. Ти все побачиш, якщо…»
«… якщо я нікому про тебе не розповім?»
«У цьому весь смак, суть усього».
«Звідки мені знати, що ти не осліпиш мене? Може, ти виявишся на кшталт одного з тих телепродавців, що дають обіцянки, а насправді брешуть».
Воно знову почало описувати кола в повітрі, рухаючи руками в протилежному напрямку. «Я не заподію таке живій істоті, що ніяк мене не скривдила».
«Тобто, якби я тебе скривдила, то зовсім би втратила зір?»
«Тобі це знати не обов’язково».
«А якщо ти виправиш мій зір, і я нікому про це не розповім, ти підеш із наших полів?»
«У цьому вся сіль» [...]